на главную
головна /форум /   фотогалерея / робота / міські оголошення 
 
візитівка міста герб та прапор історія мер міста міста-партнери

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

  громадські організації
політичні партії
засоби масової інформації
міські новини
 
 
ЕКОНОМІКА МІСТА
основні галузі економіки
підприємства
банки
бізнес-інформація
чернігівський міський центр    зайнятості
 
 
ГУМАНІТАРНА СФЕРА
освіта
охорона здоров’я
культура
історичні пам'ятки
спорт
 
 
АКТУАЛЬНО

дозвільний центр

мережа пунктів тестування та    графік проведення зовнішнього    незалежного оцінювання

реєстрація підприємницької    діяльності

виділення земельних ділянок

реструктуризація заборгованості за    житлово-комунальні послуги

встановлення та реєстрація    лічильників

відповідальні організації за надання    житлово-комунальних послуг

тарифи на житлово-комунальні    послуги

архівна справа і діловодство

правила Благоустрою м.Чернігова

перелік громадських приймалень

 
   
 


Чернігів

Загружаем курс доллара от minfin.com.ua…



 
Архів міських новин
 
Українські міста в Iнтернеті


Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика



 
72/   Далі »»


У Чернігові шукали шлях України до Царгорода

«Як сепаратисти Київську Русь погубили», «Як Константинополь став Стамбулом: крах тисячолітньої імперії», «Інститут козацтва: тюркського й українського», «Про яничарів і яничарство — без міфів та стереотипів», «Становище жінки у Кримському ханстві» — це назви лише деяких статей, що містяться у книжці «Повернення в Царгород». Презентація нового видання із серії «Бібліотека газети «День» викликала зацікавлення широкої громадськості та експертного кола в Чернігові. Літературну новинку представив один із упорядників і автор значної кількості розвідок, а саме — редактор відділу «Історія та «Я» газети «День» Ігор Сюндюков.




«Хочу вклонитися всім чернігівцям і засвідчити свою повагу до вашого міста, — почав вступне слово Ігор Сюндюков. — Сподіваюся, ви розумієте місію Чернігова. В історії України саме ваше місто і край були форпостом українства проти агресії з Півночі.




Коли ми сюди їхали, виникла думка: якщо продовжити вектор Київ — Чернігів, то далі на північ починаються землі агресора, тобто ви — на передньому краї. Перемагає в політичних двобоях, і тим більше у військових? та нація, яка осягає своє коріння, свою ідентичність і сенс свого існування на нашій землі, послання попередніх поколінь до нас і до наших нащадків. І в цьому сенс нашої книжки!».





Гість Чернігова звернув увагу присутніх, що «Повернення в Царгород» — логічне продовження справи, яку колектив «Дня» робить вже не перший рік. «Це реконструкція, відновлення, відстоювання нашої національної ідентичності, це підтвердження фактами, що наш народ народився не 24 роки тому. Наприклад, вашому Чернігову понад 1300 років.

 

 

На жаль, люди не знають своєї історії. Розуміння свого коріння, своїх витоків, ідентичної, національної та духовної сутності дуже часто заслабке, а то і взагалі геть відсутнє, саме тому ми зробили цю книжку», — пояснив позицію творчого колективу Ігор Сюндюков.

 

 

За його словами, тисячолітня історія України не може бути повною мірою збагненна без розуміння найтісніших зв’язків Київської Русі та Візантійської імперії. Причому це дуже неоднозначні зв’язки, які не можна подати в чорно-білих тонах. «Саме з Візантії до нас прийшло православне християнство. Саме через Візантію прийшло мистецтво спорудження соборів, ікон, фресок, літописання.

 

 

Ми виявилися добрими учнями, ми не були учнями з комплексом меншовартості, які схилялися перед вчителями — візантійцями», — зауважив пан Ігор.

 

 

Так само, як у Візантії, слід шукати корені нашого християнського світогляду, культури, в Османській імперії — витоки козацького руху, багатьох драм і трагедій і водночас — перемог і здобутків. Тому вдумливе вивчення зазначених тем дає читачеві ключі до розуміння багатьох подій, що розгортаються на наших очах.

 

 

І до розуміння нашого справжнього місця в Європі та світі. З цими висновками, напевно, погодилися б усі присутні на презентації в Чернігові. Принаймні, такі думки прозвучали у коментарях і обговоренні, що відбулося в Чернігівському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

 

 

Далі — слово експертам.

 

 

«КНИЖКА ДОДАЄ ДУЖЕ БАГАТО ДО НАШОГО СПРИЙНЯТТЯ ВІЗАНТІЇ ТА УКРАЇНИ»

 

 

 

Андрій ЦАРЕНОК, доцент кафедри філософії та культурології Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г.Шевченка, кандидат філософських наук, доцент:
 

 

Візантія проіснувала 1200 років, і ця імперія була досить неоднорідною. Незважаючи на певну еклектичність, ця книжка додає дуже багато до нашого сприйняття Візантії та України. У істориків є таке правило: якщо народ не має своєї держави, пишемо історію народу, що й зробив Грушевський. А те, що відбувалося на території держави, це є історія даної держави. І коли ми говоримо про те, що кримські татари — теж українці, без сумніву, так і є. І дуже добре, що газета «День» робить кроки в цьому напрямку. Вона робить дуже важливу справу!

 

 

«СУЧАСНІ УКРАЇНЦІ ЗАЛИШИЛИСЯ ФАКТИЧНО ЄДИНИМИ, ХТО ЗМІГ ЦІЛІСНО ТА БЕЗПЕРЕРВНО ДОНЕСТИ ВІЗАНТІЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ ДО СУЧАСНОСТІ»

 

 

Володимир ЛИЧКОВАХ, доктор філософських наук, професор Академії керівних кадрів працівників культури і мистецтв:

 

 

«Повернення в Царгород» — це шлях до наших джерел, шлях до Європи та європейських цінностей. Книга допомагає зрозуміти витоки культурних процесів сьогодення, діалог культур, який для нас розпочався із взаємин Київської Русі та Візантії. Хай наше життя проходить під «сигнатурою Софії», про яку так палко, проникливо говорив Сергій Кримський і яка втілена в афонській традиції в Україні, що налічує вже понад тисячу років. Тепер сучасні українці залишилися, фактично, єдиними, хто зміг цілісно та безперервно донести візантійські традиції до сучасності.

 

 

 

Збірка розкриває традиції українського буття, світосприйняття та ідентичності українців, східного християнства, малює перспективи української історії, веде мову про повернення в Царгород як про відновлення морально-етичних основ українського суспільства. Дякую авторам та упорядникам за різнобарвне відображення української історії та культури.

 

 

 

«ОСОБЛИВИЙ ІНТЕРЕС ДЛЯ МЕНЕ СТАНОВИЛИ МАТЕРІАЛИ, ПРИСВЯЧЕНІ ХРИСТИЯНІЗАЦІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ»

 

 

 

Віктор МОЛОЧКО, представник Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День» у Чернігівській області: 

 

 

 

Будувати державу — це, насамперед, виховувати її громадян — сильних духом, відповідальних за свої дії та слова. Саме таку місію здійснює славний колектив газети «День». Одна мудра жінка в Україні сказала: «Народом, як і городом, треба займатися». Сьогоднішня презентація книги «Повернення в Царгород» — яскравий приклад цього.

 

 

 

Пошук істини — справа важка, але коли люди її пізнають, то вони стають вільними. Спасіння наше — у морально-духовному відродженні. «Повернення в Царгород» формує необхідний нині зв’язок сущих українців з їхніми пращурами. Лариса Олексіївна у своєму мудрому передньому слові говорить про творення духовного простору в Україні, а це неможливо без морально-етичної революції нашого народу. В цьому процесі величезна роль відводиться церковно-релігійному фактору.

 

 

 

Для мене як для людини, яка працювала у сфері державно-церковних та міжцерковних відносин, особливий інтерес становили матеріали, присвячені християнізації Київської Русі, ролі й місцю церкви в історії України, Росії, Візантії та моделі відносин держави і церкви.

 

 

У цілому, збірка не лише інформує нас, а й ставить завдання переосмислення багатьох подій, явищ, реконструюючи їх на основі першоджерел, вимагає не спостереження, а активної дії: бо Бог благословляє не наші бажання, а наші дії. Має відбутися морально-духовна та світоглядна революція нашого народу, а без таких книжок вона неможлива. І без вирішення проблеми церковної суверенність України також неможлива.

 

 

«МИ ВІДХОДИМО ВІД СТЕРЕОТИПУ, ЩО ІСТОРІЯ УКРАЇНИ — ЦЕ ІСТОРІЯ ЛИШЕ УКРАЇНЦІВ»

 

 

Володимир ПИЛИПЕНКО, доцент кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, кандидат історичних наук:

 

 

Для мене найцікавішим був другий розділ книги. Вважаю дуже гарною ознакою, що ми відходимо від стереотипу, що історія України — це історія лише українців. І статті, вміщені у книжці, це чудово демонструють. Зрештою, нинішня політична ситуація доводить, що кримські татари є великими патріотами України.

 

 

Автори книги зосередилися на політичних взаєминах у трикутнику козаки — татари — турки, проте поза увагою авторів залишився важливий аспект прикордонних відносин — культурний вплив. А він був значний. Навіть найвідоміше зображення козака Мамая більше нагадує людину Сходу, ніж українця. Але, можливо, це тема для окремої книжки.

 

 

Окремо відзначу, що в інтелектуальному середовищі Речі Посполитої XVI — XVII ст. та Гетьманщини турків не лише критикували та звинувачували в усіх можливих гріхах, а й вбачали у них приклад військової дисципліни, справедливого державного устрою. І хоча такі уявлення були далекі від істини, важливо, що вони існували.

 

 

Тож із обережністю, але можна сказати, що татари та турки були не тільки ворогами, а, в певному розумінні, й друзями. І книжка «Повернення в Царгород» це демонструє.

 

 

«ФОРМА РОБИТЬ КНИЖКУ ЦІКАВОЮ НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ВУЗЬКОГО КОЛА ФАХІВЦІВ, А Й ДЛЯ ШИРШОГО КОЛА ЧИТАЧІВ»

 

 

Олександр КУХАРУК, старший викладач кафедри соціальної економіки та маркетингу Чернігівського національного технологічного університету, кандидат історичних наук:

 

 

Чому все-таки «повернення», а не «відкриття» чи «звернення до...»? Останнє, мабуть, ближче до сутності збірки. Водночас позитивна риса книги — багатобарвність, різнорівневість. Тут уміщені історіософські, наукові, науково-популярні статті. За подібне поєднання фахові збірки, як правило, критикують, але виданню, що розглядається, це йде лише на користь.



 

Саме така форма робить книгу цікавою не лише для вузького кола фахівців (іноді жартують: проблема, широко відома у вузьких колах), а й для ширшого кола читачів. Тут кожен знаходить для себе тексти до смаку. Разом із тим різноманітність може призвести до всеїдності. Зокрема, у мене, так само, як в упорядників, виникає запитання: в який із Царгородів ми хочемо повернутися? Константинополь чи більш пізній — Стамбул? Відповідь нібито зрозуміла, а тим часом кожен читач робить власні висновки.

 

 

«У ЧЕРНІГОВІ ЗБЕРІГСЯ НАЙВІЗАНТІЙСЬКИЙ З УСІХ СОБОРІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ — СПАСЬКИЙ»

 

Володимир БОЙКО, директор Чернігівського центру підвищення кваліфікації, кандидат історичних наук: 

 

 

Візантія — це не лише те, що було колись. Вона живе серед нас — на вулицях давнього Чернігова, серед його мешканців. Як уже ми оцінюємо її вплив — то інше питання. Він — неоднозначний, але мова про інше. Ми досі — її культурно-ментальна частина. Подивіться, будь ласка, який зв’язок. Уперше Чернігів згаданий у тексті договору з Константинополем — тобто завдяки йому став відомим. У нашому місті збудований і зберігся Спаський собор, який серед інших церковних споруд Давньої Русі найбільше був схожий на візантійські храми. Ви можете зайти до нього і в буквальному сенсі доторкнутися до тієї спадщини. Гербом Чернігівщини є двоголовий орел — хто перший його бачить, той згадує про Росію.

 

 

Однак на Придесенні він з’явився майже на півтисячоліття раніше — з того самого царгородського джерела, звісно. Отже, книжка «Повернення в Царгород» ще і ще раз нам нагадує, звідки і хто ми є, а одночасно допомагає протистояти агресії країни, яка чомусь себе вважає чи не єдиною справжньою спадкоємницею Візантії. Хіба що «візантійства» — на нашу думку.

 

 

 

 

 

Сіверщина

 

 

 



Чернігів: Моя Катерининка

В принципі, це, мабуть, не зовсім доречно казати який храм більше подобається, але що поробиш, коли до чогось душа лежить більше. Так і тут – я сповідаюся у храмі святих Михайла і Федора, я виборював першу українську церкву на Чернігівщині – П’ятницьку, але чисто естетично найбільше мені подобаються зсередини Борисоглібський собор, а зовні – Катерининська церква. Борисогліб, як ми його звемо у Чернігові по-домашньому, вспокоює душу спокоєм білого Божого затишку, а Катерининка (теж внутрішнє прозвище, хатнє) втішає око кожному подорожньому, що в’їздить до Чернігова зі сторони стольного Києва. 




А ще вона запаморочує, коли обійти її надцять разів – особливість філософії козацького бароко полягає в показі безкінечності життя. Повторення архітектурних форм замикає коло. 




Їі історія відома всім, хто бажає знати. Відома і масковскім людям, які більше 8 років тримали тут свій ординський намет, сіючи антисанітарію імперської зарази, показуючи безпомічність української влади та ахристиянську основу російської церкви. 

 

 

Наметом, що спершу блокував вхід до храму і призвів до знищення багатьох цінних експонатів музею народно- декоративного мистецтва 9в ому числі – найстарішого чернігівського рушника) керували персонально з Москви, з патріархії Кіріла. Куди там ч чернігівському Амвросію, хоча він і ходив походами під прапорами партії Наталії Вітренко і її портретом замість ікони Богородиці! Амвросій просто слухняно виконував вказівки Москви, де й сини його служать. Але коли було підпалено намет, то 1 січня, у вихідний і святковий день, з московської патріархії уже грізно коментував якийсь високопоставлений чиновник. А піп Алєксандр Лєдовой, що зашибав тут (і на Москві) дєньгу, погрожував мені російським спецназом. 

 

 

 

В принципі, тепер, коли правда оголилася до суті, зрозуміло всім, що Катерининська церква була важливим рубежем російсько- української війни: якби ми прийняли тоді лозунги Новоросії, що з ними стояли під храмом кауровці з Одеси, був би і в нас Донбас…Але наші чернігівці виявилися стійкішими за владу і попри те, що начальник обласної міліції Іван Катеринчук клав захисників козацького храму на асфальт, коли вони хотіли знести окупаційний намет, попри підтримку міської ради і голови Соколова («Я що дяк, щоб там порядки наводити?!» - реакція міського голови на грубе порушення закону в центрі міста), попри боязкість і свідоме підігрівання московській церкві з боку юридичних структур (рішення Вищого адміністративного суду не виконувала виконавча служба під орудою прихильника МП Олега Шермана) – саме віруючі чернігівці своєю витримкою прогнали таки московських зайд від нашого храму. Тим самим поставили моральну межу – Хомине коло по Гоголю – для поширення московської зарази через Чернігів. 

 

 

 

Тому правий віце-прем’єр-міністр Вячеслав Кириленко, говорячи про особливість цього храму і 300-літнього ювілею, як символ української боротьби. Шкода, що не встиг потиснути йому руку і побажати витримки, бо коли працівники музею російського мистецтва у Києві проестують проти надання йому історично виправданої назви - галерея Терещенків - то видно, як важко навертати зросійщену українську культуру до українства. І радісно було бачити Патріарха Філарета, пригадуючи, як він щороку приїздив на храмове свято і вперто йшов, не боячись привезених регіоналами- комуністами учнів техніку та навіжених емпешних бабок – комсомолок 50-х років, що верещали, кричали і билися в припадках імперської істерії. А він верстав путь, відміряючи своєю патріаршою патерицею шлях до нашої перемоги, благословляючи ненавидячих нас. 

 

 

 

Патріарх і тепер запевнив, що українська перемога над російським окупантом близько. Це було сказано на урочистостях Катерининки і я йому вірю, як вірив тоді, коли орда облягала наш храм. 

 

 

 

А ще колись я з однокласницею піднявся на самий верх, під куполи і там, коли вимкнули екрани мобільників, що використовували для підсвітки, побачили перевернуті відбитки дороги, по якій їхали машини, самого храму. Зрозуміло, що це оптичне, цілком пояснюване чудо, але ж приємно бачити і таку чудасію. А в храмі є і справжні чуда - ікона, яка оновлювалася на наших очах, мощі святого Меркурія, ігумена Бригинського, мироточиві ікони Віфлеємської Богородиці, що усміхається, Дубенської чудотворної... Але то вже для віруючих. 

 

 

 

 

 

Сіверщина 



Чернігів:Сороновича - у реєстр Герострата!

Чернігівці пропонують забудовників території біля Єлецького монастиря включити до Реєстру Герострата .

 


Кілька років тому, 20 травня 2010 року, Колегія Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури прийняла Постанову «Про створення реєстру архітектурних та містобудівельних проектів, що руйнують історичне середовище, – «Реєстр Герострата». Зокрема, передбачалося створити електронний реєстр архітектурних та містобудівельних проектів, що руйнують історичне середовище, під умовною назвою «Реєстр Герострата» з висвітлення інформації про замовників, авторів проекту, посадових осіб органів охорони культурної спадщини, місцевих органів влади, громадських організацій, що погодили проект. 
 





Шанувальники старовини міста Чернігова пропонують включити до «Реєстру Герострата» директора КП «Чернігівбудінвест» Віталія Собіченка та керівника будівельної фірми «Геліодор» Лева Сороновича. Адже, ці керівники будівельних компаній руйнують історичне та архітектурне середовище Чернігова біля Єлецького монастиря, унікального архітектурного комплексу споруд національного значення, ХІІ–ХVІІІ ст. 




В охоронній зоні міста (за адресою вул. Князя, Чорного, 4-а) вони споруджують два багатоповерхові будинки із порушенням чинного пам’яткоохоронного законодавства та державних будівельних норм. Зокрема, проект будівництва не погоджений із органом охорони культурної спадщини та Національним архітектурно-історичним заповідником «Чернігів стародавній». Не розроблено історико-містобудівне обґрунтування. Не завершені археологічні дослідження на згаданій ділянці. Перелік порушень можна продовжити, але місцева влада вперто їх не бачить… 

 

 

 

Довідка: Герострат – мешканець Ефеса, що спалив храм Артеміди у своєму рідному місті в 356 році до н. е. для того, щоб, як він зізнався під час катування, його ім’я пам’ятали нащадки. 

 

 

Аби відвадити інших від пошуків такої слави ефеська влада не лише стратила Геростата, а й заборонила згадувати його ім’я під страхом смертної кари. Однак Геростат досяг бажаного, після чого з’явився вираз «Геростратова слава». 

 

 

 

 

 

Сіверщина 



© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використанні матеріалів посилання на www.chernigiv.osp-ua.info є обов’язковим. Відповідальність за достовірність матеріалів покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел.: (096) 521 0508, (050) 867 5802, (093) 328 6985, e-mail: editor@osp.com.ua

TyTa

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk